Велика фраза Валерія Лобановського про те, що футболіст високого рівня складається з 1% таланту і 99% каторжної праці вже давно стала аксіомою. Проте у генетиці Василя Лябика було закладено однозначно більше, ніж відсоток таланту. Обдаровані футболісти? Історія знала їх чимало, однак лише обраним дозволялося більше, ніж зазвичай. У це важко повірити, але Лябик мав певні привілеї навіть у такого наставника, як Лобановський.

Наш герой став безпосереднім свідком унікальних подій: початок тренерської кар'єри Метра, старт Олега Блохіна в дублі Динамо, народження потужного Дніпра. Василь Васильович має особливий погляд на життя і футбол. Які там трофеї і визнання – головне гармонія душі. З цим у нього проблем ніколи не було. Дивишся на Лябика і не можеш повірити очам. Енергійний, життєрадісний і розсудливий. Якби не розповідь з перших уст, то не повірив би у його бурхливу футбольну молодість.

На даний момент віддаю перевагу Шахтарю

- Василю Васильовичу, ви є найстаршим гравцем ветеранської команди Дніпра. Наприкінці травня вам виповниться 69 років. Знаходите у собі сили виходити на поле?

- Жодних проблем! В молодості заклав фундамент, а після завершення кар'єри продовжував стабільно бігати. Я не один такий. Гляньте на Мирона Маркевича! Це ветеран, якому може позаздрити молодь. До речі, варто віддати належне олімпійському чемпіону Євгену Яровенку. Це він зібрав нас і у рік 100-літнього ювілею Дніпра ми подорожуємо по Україні.

- Скільки хвилин можете провести на полі?

- Ветеранський футбол – це шоу. Тут всі розуміють, що інколи важливо, коли гравець може просто вийти і постояти на полі. Рухи вже не ті, біг не той. Але мені здається, що приємно бути частиною цього свята і глядачам, і учасникам таких показових матчів.

- Ви грали у багатьох командах, однак зараз на високому рівні виступає лише київське Динамо. Металіста і Кривбасу вже не існує, Дніпро поки переживає не найкращі часи. За кого вболіваєте?

- Не можу сказати, що за когось вболіваю. Скоріше віддаю перевагу на даний момент Шахтарю. Гірники показують якісний футбол. Хоч я і не українець, народився у Білорусі, однак знаю, що в часи СРСР вся Україна вболівала за Динамо. Мені також подобалося московське Торпедо.

- За мінське Динамо не фанатіли?

- Ні, не склалося у мене (сміється). Мінчани трохи подобалися, але Київ і Торпедо були на висоті.

- Ви народилися неподалік Мінська. Буваєте у рідних краях?

- Ще коли у школі навчався. Їздив на канікули. Мої батьки – білоруси, а рідні брат та сестра народилися вже в Дніпродзержинську. Я прожив у Білорусі лише чотири роки.

- Вас порівнювали з Йоханом Кройфом, відзначали особливий вроджений талант, захоплювалися вашими можливостями і потенціалом. Ви згідні з цими твердженнями?

- Дуже багато разів чув про мій талант від вболівальників і тренерів. Що тут скажеш? Важливо бути добре фізично підготовленим. Без цього талант не розкриється і згасне.

- У провідну команду Дніпродзержинська ви потрапили тоді, коли ще навчалися у школі?

- Разом з друзями я записався до місцевого дитячого тренера Бориса Ульянова. На дитячих турнірах мене помітили і запросили в команду Прометей. Я тільки-но закінчив школу.

- На той час за Прометей виступали футболісти, імена яких згодом знатиме вся країна. Анатолій Боговик стане чемпіоном у складі київського Динамо, Володимир Козеренко тренуватиме Чорноморець.

- А згодом у Дніпро з Дніпродзержинська перебереться дуже багато футболістів: Гринько, Боговик, Снитько, Гриневич, Литовченко, Багмут. Не варто забувати, що Артем Кравець також є вихованцем місцевого футболу. Щоправда, він у Дніпрі не грав, відразу став гравцем Динамо.

- У 1969-му ви також їдете в обласний центр. Однак від першої пропозиції відмовляєтеся. Чому?

- Мене запрошували роком раніше. Наставник Дніпра Леонід Родос, очевидно, з подачі Гринька і Снитька звернув увагу на мене. Але я ж молодий хлопець, після школи, приїхав у цей Дніпропетровськ. Велике місто, обласний центр...- А команда! Куди я потрапив? Там ціла плеяда легенд. Керувався приказкою про кращого хлопця на селі. Ніби і згоду дав, але не зважився на цей крок.

- Дніпряни були наполегливими.

- Протягом всього сезону мене туди запрошували. А тут ще й виклик у збірну України отримав. В кінці сезону приходить повістка: Відрядити в обласний військкомат. Дніпро вирішило забрати мене до себе ось таким способом. Якраз в цей момент готувався очолити команду Валерій Лобановський.

Лобановський став Метром в Дніпрі

- Для Валерія Васильовича це була перша команда у його великій тренерській кар'єрі. Ви перебували у схожій ситуації. Дніпро і для вас – це прем'єрний крок у великий футбол.

- Я був юнаком та й Лобановський, як для тренера, теж вважався молодим – лише 31 рік. Він же сам міг ще грати. Вважаю, що Дніпро зробив Валерія Васильовича великим наставником. Саме там він став Метром, великим фахівцем. Результати прийшли миттєво – ми виграли свою зону, однак програли фінальну пульку за вихід у вищий дивізіон. У наступному році – третє місце. Зате у 1971-му Дніпро таки пробився у Вищу лігу.

- Одна з особливостей раннього Лобановського – виставляння оцінок гравцям за підсумками матчів. Кажуть, ви були в числі відмінників.

- На зборах я грав за другий склад, а з першим туром сезону тренер довірив мені місце у старті. Я легко переносив навантаження Лобановського. У фізичному плані почувався прекрасно, мені було легко. Напевно, природа подарувала мені все це. Та й з партнерами пощастило. Грав пліч-о-пліч з Андрієм Андрійовичем Бібою, Снитьком, Гриньком, Євсеєнком, Пінчуком, Гриневичем.

- Ви згадали про перший тур – про такий дебют, як у вас можна лише мріяти.

- О так, ми перемогли Буковину 2:0 і я оформив дубль. На той момент мені ще навіть 20 не виповнилося, але Лобановський повірив у мене. Щоправда, в третьому турі ми попали під каток Карпат — влетіли 1:6. Все тому, що нашого воротаря Володимира Пільгуя викликали до збірної і він банально перегорів. Зате потім ми зібралися і виграли свою зону в тому сезоні.

- В жовтні минулого року пішов з життя Віктор Романюк, який був одним з кращих бомбардирів у столітній історії Дніпра. В команді ви починали практично одночасно. Підтримували відносини до останніх днів?

- Протягом попередніх п'яти років спілкувалися мало. Романюк отримав перелом у тазостегновому суглобі, перестав виходити з дому. До того ж Віктор переніс два інфаркти. Колектив ветеранів у нас дружній, ми постійно збиралися. Бувало, що їздили до нього додому.

- Вся Україна знає Олександра Шпакова, як першого тренера Андрія Шевченка. Через травму з футболом він попрощався дуже рано, однак сезон у Дніпрі ви провели пліч-о-пліч.

- Шпаков трохи старший за мене. Футболістом він був хорошим. Провідний захисник нашого Дніпра. У всякому разі у тренерській діяльності він досягнув більшого.

Пригадую і таких, які плакали у Лобановського

- Ви мали унікальну нагоду спостерігати за молодим Валерієм Васильовичем. Він міг підвищити голос у роздягальні?

- Так, був вимогливим. Хоча ще відносно недавно сам боровся з тренерами: Ошенковим, Масловим. Сварився з ними і не сприймав надмірних фізичних тренувань. Однак, коли сам опинився на їхньому місці, то давав шалені навантаження.

- Наприклад, три тренування на день?

- Лобановський робив все з розумом. Три тренування можна дати у передігровий цикл. Найважчий час – збори. Ми ж виїжджали на три місяці і закладали фундамент на весь сезон. Не кожен витримає ранкову зарядку, обіднє тренування і вечірнє тренування.

- За будь-якої погоди?

- Картина на зборах в Сочі. Ллє дощ, інші команди, зокрема Спартак і Зеніт, вийшли, подивилися на поле і розвернулися по номерах. В Лобановського такого не було. Яка різниця чи був дощ? Зарядочка, поїли і знову на поле. В першому сезоні у вишці Дніпро фінішував на 6-й сходинці. Це при тому, що срібний призер Динамо мав тільки одне очко переваги над нами.

- Лобановського прийнято вважати новатором у радянському футболі. Красномовний факт – переклад і вивчення закордонної преси. Це міф чи вам справді довелося відчути на собі ці моменти?

- Валерій Васильович – фанат футболу. Постійно вивчав і запроваджував різні методики, читав літературу. Переймав, наприклад, у Германа Зоніна відомі вправи зі скакалкою. Були елементи від Маслова і Ошенкова, які він подавав, скажімо так, під своїм соусом.

- Учень Лобановського Павло Яковенко свого часу вразив всіх навантаженнями у російському Уралані. Майбутній гравець збірної України Сергій Кормільцев не витримав і залишив розташування команди. Все пояснила записка на тумбочці: Більше терпіти ці навантаження не можу. Всім дякую, вибачте. З підопічними Валерія Васильовича схожих історій не було?

- Кожен футболіст має різні пороги витривалості і фізичний потенціал. Були гравці, які не витримували. Пригадую і таких, які плакали. Дуже прискіпливо тренер ставився до зайвої ваги – це першочерговий момент. Це тепер немає заїздів на базу, а в наші часи за 3-4 дні до гри заганяли...- Кожен ранок починався із замірів: вага, пульс, тиск. Якщо два останні показники перевіряли лікарі, то до вимірювання ваги футболістів Лобановський нікого не підпускав.

- Перевіряв особисто?

- Він відчиняє медкабінет, а вся команда йде гуськом. Лобановський ставав поруч з вагою і відзначав показники. Жодного лікаря поруч. Зайва вага в будь-якому виді спорту заважатиме.

- Валерій Васильович турбувався не лише про спортивні результати. Правда, що він запровадив у Дніпрі традицію відвідин театру?

- В кожному місті є свої визначні місця. Що ти побачиш з вікна автобуса? Я вдячний Лобановському за те, що майже всюди він організовував нам екскурсію. Інакше вийшли б з готелю, потоптали стежечку і назад в номер. А він водив нас на відомі кладовища, музеї, театри. З ним я, наприклад, відвідав Піскарьовське і Новодівоче кладовища, Хатинь, Большой театр, Стрийський парк у Львові. Кожне місто має свою родзинку.

Лобановський відкладав гроші для мене на ощадкнижці

- Лобановському вистачало авторитету, щоб повноцінно впливати на команду? Невідомий 31-річний тренер був старшим за вас, починаючого футболіста, лише на 10 років. Що вже казати про 32-річного Бібу чи 33-річного Дановського.

- Андрій Андрійович – кращий гравець країни. Можливо, те, про що ви кажете, трохи тиснуло на нього. Коли програли фінальну пульку 1969-го в Сімферополі, почався тиск на стариків. Розмов було багато...- Не знаю, якими були їхні відносини. Однак тренер завжди несе відповідальність. Тому, якщо гравець, наприклад, запізнюється з вихідних, то йому потрібно, перепрошую, пістон вставити. Не при всіх, звичайно, а індивідуально.

- Запізнення з вихідних – лише один з видів порушення дисципліни в команді. Про ваше порушення режиму сказано дуже багато. Однак правду хотілося б почути з перших уст. В який момент футбол перестав бути на провідному місці у вашому житті?

- Бачите, недарма кажуть Не був молодим, не був дурним. Мені давалося все...- Так, були порушення режиму. Однак кістяк Дніпра був сформований, ми були на ходу. Багато залежало від тренера. Він міг тебе зарубати. Написати лист у федерацію і тебе дискваліфікують на рік-два.

- Чому Лобановський з вами цього не робив?

- Мені казали, що я був його улюбленцем. Пробачав мені...- Команда пробачала.

- В кулуарах ширилася цікава байка про вас. Мовляв, Лобановський взяв під контроль отримання вами зарплати і доплат. Тренер дозволяв видавати вам лише добові і невеликі кишенькові гроші на соняшникове насіння, яке ви обожнювали. Правда?

- Не в цьому справа. Зарплату я то отримував, але Валерій Васильович хотів зберегти мої гроші. Грошові поступлення відкладав на ощадкнижці, яку створили для мене. Такий собі аналог нинішніх банківських карток. Решту я отримував у загальному порядку.

- Вашим кращим другом в Дніпрі був Валерій Рикун?

- Так, батько Олександра Рикуна, з яким ми зараз граємо у ветеранській команді. Хоча познайомилися ми не у Дніпрі, а вже в Києві. Я приїхав у Динамо, а там вже були мої земляки Рикун-старший і Христян.

- Валерій Рикун у футболі не проявив себе. Кажуть, не в останню чергу через гулянки. Останньою краплею стала витівка в Сочі. Він просто не вибачився перед тренером?

- Розповім, як було насправді. Здається, після тренування на зборах ми з Валерієм прийшли у буфет в готелі. Взяли шампанське. Тут, як на зло, зайшов Лобановський. Побачив...- Викликав начальника команди Олександра Петрашевського, адміністратора Василя Пальчика. Беріть квитки додому Лябику і Рикуну, — сказав тренер. Додому – так додому. Керівники прийшли до нас в номер і передали цю інформацію. Однак додали: Не поспішайте.

- Потрібно було перечекати?

- У таких ситуаціях це зайвим точно не буде. Потяг відправлявся ввечері. Ми зачекали. Заходить адміністратор Пальчик: Валера їде додому, а ти, Василю, залишися.

- Залишилися?

- Як я міг? Якщо двоє попалися, то їдемо двоє. Через тиждень зі зборів повернулася команда. Мене у підсумку залишили, а Рикуна відрахували. Може, він на принцип пішов, не знаю.

- Що скажете про потенціал Рикуна-старшого?

- Дуже серйозний. Тільки один факт наведу – на юнацькому чемпіонаті Європи Рикуна було визнано кращим півзахисником турніру. Можу сказати, що і батько, і син Рикуни мали однакові технічні навички: віддати, закинути за вухо, пробити. Інша справа, що обидва не любили фізичних навантажень. Я слідкував за Сашком – копія батька.

Складність характеру Блохіна? Зате він справедливий

- У 1969-му народилася відома приказка Біба, Лябик і Пільгуй показали Діду ...- Перший сезон ви провели відмінно, стали кращим бомбардиром команди разом з Романюком. Отже, запрошення в сильнішу команду було питанням часу?

- Цю приказку придумали наші улюблені вболівальники. Дніпро був на підйомі, нас леліяли. Дід – це Олександр Макаров, керівник Южмашу, на балансі якого знаходився клуб. Дніпро — його дітище. Після програшу у згадуваній фінальній пульці за вихід у вишку Пільгуя запросили в московське Динамо, як спадкоємця Льва Яшина, а мене – у київське Динамо. Я міг залишитися в Дніпрі, але виникли армійські питання. Вирішувалося все на рівні МВС, як керівного відомства.

- Ви особисто не хотіли переходити в Динамо?

- Мене переконали. Приїхав на стадіон до Маслова і Терентьєва: Пиши заяву. Я був військовозобов'язаним, а в Дніпрі почалася чистка. Коли почули про варіант з Києвом, то в Дніпрі попередили: Тільки не підписуй заяву, ми тебе заберемо. Але як вони могли це зробити? Існувало чітке підпорядкування, я розумів, що не зіскочу. Тиждень провів у військовій частині, тоді мене переодягнули і я поїхав на збори з Динамо. Словом, процес складний і заплутаний.

- Як ви почувалися в Києві?

- До мене дуже добре ставилися, однак завершував службу в київському СКА. Звернувся з проханням змінити команду до очільника федерації Миколи Фоміних. В Динамо я виступав, в основному, за дубль. Пробитися в головну команду, де грали 11 збірників СРСР, було важко: Бишовець, Мунтян, Медвідь, Соснихін, Круликовський. Що не ім'я, то легенда. Коли вони їхали у табір збірної, то ми отримували шанс. Хоча в плані людського відношення, ці зірки добре ставилися до молоді.

- Ви скоро повернулися у Дніпропетровськ, бо в Києві не вистачило терпіння?

- Мої партнери з дублю згодом стали зірками: Блохін, Трошкін, Веремєєв, Боговик, Зуєв. Відбулася природна заміна. А я свого часу не дочекався.

- З Олегом Блохіним ви зустрілися в Динамо, коли йому було 18 років.

- Дуже сильний гравець! Починав тяжкувато, міг м'яч не так зупинити, але з часом досягнув великих успіхів. Складність характеру? Він у кожної людини важкий. Зате Блохін справедливий. У тренерській діяльності, наприклад, Блохін і Лобановський не дозволяли, щоб їм вказували. Це зараз власники клубів диктують умови. Навіщо вам тренери, якщо ви склад виставляєте? Блохін і Лобановський нікому не підпорядковувалися і досягали успіхів. Скільки бруду на Олега вилили? Нехай спочатку доб'ються цього.

Викликали в збірну, погуляв. Подивився матч по телевізору

- Коли ви повернулися в Дніпро, то знову відчули впевненість. Лобановський навіть заявив у пресі, що скоро Лябик, Сергєєв і Романюк отримають виклик до збірної СРСР. Пророцтво збулося?

- У 1972-му мене запрошували до збірної. В перших п'яти турах Вищої ліги забив п'ять голів, був кращим бомбардиром (насправді – 4 голи).

- Однак ви не доїхали.

- Це, скоріше, як анекдот (посміхається). Збірна базувалася в Києві. Після гри в суботу мені взяли квиток на потяг. Приїхав на стадіон Динамо в неділю. Зайшов туди, а мені кажуть: Збір в понеділок, приходь завтра. На той момент я вже знав Київ, друзів мав, адже до того грав за Динамо. Ну погуляв, походив, зустрівся з товаришами. Поїхав у Жуляни, сів на літак і полетів.

- Чому не дочекалися понеділка?

- Молодий...- Приїхав додому, подивився потім матч по телевізору. В цей час зателефонували Лобановському: Де Лябик? — Травма. Ось і вся збірна (сміється). Ну було таке, чого приховувати.

- Разом з тим ви тягнули команду Лобановського. Забили в першому ж матчі Дніпра в елітному дивізіоні, а потім принесли своїм забитим голом єдину перемогу Метра над Динамо.

- Пригадую обидва матчі. В прем'єрній грі з ЦСКА ще Валерій Поркуян відзначився. А щодо киян, то я забив у ворота Рудакова зі штрафного – ми виграли 1:0.

fcstal.com.ua

- Злі язики пліткували, що ви могли самовільно покинути тренування команди. Було таке?

- Ні! Я міг не приїхати на тренування, запізнитися, але такого собі не дозволяв.

- Порушників режиму, мабуть, в радянські часи не шкодувала і преса.

- Та могли щось там написати...- У нас одне формулювання існувало – порушення спортивного режиму.

- Ваш земляк із Білорусі Артем Мілевський в інтерв'ю місцевій пресі зізнавався, що міг оплатити відпустку на островах своїм друзям, однак, коли грошей стало менше, то частина оточення відсіялась. Поруч з вами було багато випадкових людей?

- Та як? Це від нас залежить. Кого підпускаєш до себе, той і буде поруч. Це я запрошую у свою компанію і обираю, чи проводити час з цією особою. Вам подобається – ви дружите.

- Ваш тодішній спосіб життя – це відсутність амбіцій? Ви не хотіли проміняти все це на трофеї і перемоги?

- Серйозні завдання в СРСР ставили гранди. Мене не раз запитували: Ви шкодуєте? Те, що сталося – я не шкодую. Головне – залишатися людиною і до тебе буде добре ставлення і повага.

- Тренери не намагалися вплинути на вас? Наприклад, поїхати до батьків.

- Вони їздили, шукали (посміхається). Коли ти молодий, навколо гроші і розваги, то зовсім по-іншому життя сприймаєш.

- Важко повірити в те, що залізний характер Лобановського це витримував.

- Він бачив перспективу. Якщо тренер вірить в гравця, то витягує його з цієї трясовини, ставить на ноги. Валерій Васильович теж сварив мене, викликав до себе на розмови.

Не гнався за нагородами і жив у своє задоволення

- У 1975-му ви відправляєтеся в армянський Титан. Унікальний маршрут – з Вищої ліги в аматори. В той момент відчули, що опустилися на дно?

- Я виключно символічно туди поїхав. Плюнув і почав грати у чемпіонаті Криму.

- Наявність сім'ї дисциплінує. Ви цей період пройшли?

- Так, маєте рацію, коли з'явилася донька, то я почав дорослішати і набиратися розуму. Згодом мене просто тягнуло додому. З професійним футболом я попрощався у 1980-му після Кривбасу. Паралельно грав на першість виробничих колективів.

- Після Армянська ви повертаєтеся в першоліговий Металіст. Спроба перезавантажити кар'єру?

- Команду тренував Олег Ошенков, видатний наставник. Йому підказали у федерації, що я граю в Криму. Ошенков забрав мене до себе, однак скоро пішов із життя – серце не витримало. Тоді в Металіст прийшов Євген Лемешко, з яким я недовго попрацював – у Дніпро запрошував Віктор Каневський. Зараз щиро можу сказати, що всі тренери, які були у моїй кар'єрі – дуже хороші.

- Зірки Металіста Володимир Лінке і Олег Крамаренко зізнавалися – ви один з кращих футболістів, з яким їм доводилося грати. І це при тому, що ви були вже далеко не у кращій своїй формі.

- І Лінке, і Крамаренко – дуже обдаровані футболісти. В Металісті їх було багато: Сивуха, Лисенко, Крячко...- Приємно, що мені довелося грати разом з цими хлопцями.

- Після нетривалого періоду у Харкові ви їдете у Кривбас, де виступали Копил, Захаров, Дмитренко, Гатауллін.

- Тих хлопців, яких ви назвали, вважали лідерами колективу. У Кривому Розі мені все подобалося. Там я попрацював з видатним тренером Віталієм Хмельницьким.

- В Кривий Ріг ви приїхали у статусі зіркового ветерана. Молодь не просила розповісти захоплюючі історії вашої юності?

- Та ні, все вони знали самі і без моїх повчань (посміхається).

- Доводилося чути, що після завершення кар'єри ви заробляли на життя водієм таксі.

- Ні, ніколи не працював там. Я на пенсії зараз, однак працюю водієм керівника одного з підприємств у Дніпрі. Перехід у позафутбольну діяльність для мене не було складним.

- Яким зараз є ваше ставлення до алкоголю?

- Якщо чесно, то почуваюся добре і не доводиться стримувати себе. Багато часу проводжу за кермом, це дисциплінує. Років 10-15 не напрягаюся.

- Існує стереотип – всі бразильці обожнюють грати у футбол, просто отримувати задоволення від гри. Ваше ставлення до своєї кар'єри можна назвати певною мірою бразильським?

- Футбол – моя улюблена гра, моє життя. Я справді не гнався за нагородами і жив у своє задоволення. І ні про що не шкодую. Яким я був, таким і залишаюся. Можливо, став трохи солідніше роздумувати. Досвід і вік таки беруть своє.

Любомир Кузьмяк

Top.Mail.Ru